Скоринка

Кожен день – і новий шок

Цей розв’язаний мішок

Тисяч років всіх морок

Людства весь відкрив порок

Йшли весело, навіть гучно

Жартували дуже влучно

Трохи десь повоювали

Гірше – прогрес грошам здали

І що ж маємо тепер

Гроші, гроші, вже роздер

Кожен дупу до крові

Стати Богом на землі

пнеться, вимагає свого

в колі на верху, убого

Так убого виглядає

Все, що в людства вагу має

Хліб, скоринка, тихий хід

Обрій новий, перехід

В горизонти лиш доступні

Душам легким, що й ступні

на піску сліду не видно

Життя в спокою, не встидно

В Божі очі подивитьсь

І назавжди у них влитись.