Надія

Що ти в тілі, лиш блоха

Без душі, то ще й глуха

В митях Всесвіту стежок

Розчинився мов сніжок

Десь далеко, між галактик

У кольорах різних тактик

Ці стежинки розбіжуться

Душі в кольорі зійдуться

В неймовірність цих красот

У надшвидкості висот

Втратиш лиш на мить свідомість

Потім ще мить – нерухомість

Океан, рослини, плесо

Навіть в мареві несло

Не відтворить ці висоти

Богом створені красоти

Є людина серед нас

На Землі, в реальний час

Він такий, як ми, всі люди

Тільки бачить він усюди

Бачить, що створили ми

В поглядах – холод зими

Поможи бруд змити каш

І очисть нас Отче наш.