Два деревця росли собі в городі
Ну щось колюче, я не знаюсь у породі
Із кожним роком вони більші виростали
А коло них, ну ніби дітки, їхні стали
А якось, у звичайну днину
Коли не має чим заповнить порожнину
Сусідка просить – зріж оту колючку
Бо тінь дає. Нагадує вже злючку
Не довго думавши, відтяв я деревце
І ще й подряпав руки і лице
Пішов до хати, ну а що робить
Ну може жінку трохи полюбить
На другий день виходжу – обімлів
Від чуда мало цього не зомлів
І це, що залишилось деревце
І дітки їхні долу опустили все
Так виглядало, ніби гілки і верхівки
Щось притиснуло вниз, як руки і голівки
О Боже, навіть тут любов небесна
Що не робив я, щоб вона воскресла
Я поливав їх, бігав, як дитя
Та зробленому вже не було вороття
Що сталось, вже не повернути
Як тяжко лиш любов оцю в душі мені забути.
Немає коментарів:
Дописати коментар