Вогник

Вітер за вікном так виє

Ніби чує він наближення біди

Всі борги мої сніжок біленький вкриє

Тільки Господи, скажи нарешті, буде це коли ?

Час на все, і я своє відчую

А чекати, це заняття дураків

Я працюю, навіть зараз, лиш працюю

Сам собі вигадую для теми королів

Інколи цей вітер думку тягне

За собою, в потаємніші світи

Як же моє тіло, а душа як моя прагне

Місця свого жалю в світі й спокою знайти

За вікном повільно затихає

Гул хурделиці і заметілі час

А душа по трохи вже навколішки вклякає

В цім невизначенім місці, ще й маяк погас