Синя безодня

В полум’ї очей яскравих

В полум’ї очей сумних

Втратив почуття вистави

Під водою їх притих

Колір моря голубого

Мрій з безоднею світів

Будеш казкою для когось

Поглядом тебе зігрів

Схаменеться сумне море

Та горить вже не згаса

Далі роки лиш покори

Роки блага і тепла

Будуть може океани

Вирувати ще кругом

Не зломати святі плани

Їм своїм бездумним злом

Вицвітають очі сині

Гаснуть швидко кольори

Десь в душі назавжди винні

Ще мені цілунків гри

Тапки

Дні стають усе коротші

Не в природі, - в голові

Ми старієм, лиш молодші

Думки наші, аж смішні

І захцянки – лиш дрібнички

Та для нас ціни нема

Ці сіднички в межах звички

Глянуть можна – сил катма

Гарно ми іще малюєм

Перемоги булих днів

Трохи правда, фантазуєм

Це минуле королів

Ось дігнати сонце в русі

Не змогли, не встигли ми

Знову сон в вечірній тузі

Швидше дня ми прилягли

Тапки стерлися об землю

Білі ще цілі стоять

На сьогодні маєм тему

Головне – не задрімать

‘‘Це’’

‘‘Це’’ ні з ким не розмовляє

Погляд – чорний смуток

Сцен шукає серед нас

Чи втекти в закуток

Якийсь жарт розіграний

З нього витяг жили

‘‘Це’’ палало й пломеніло

З душеньки все змили

День за днем у місяцях

Колір – холод глибший

‘‘Це’’ щезає на очах

Серед людства тихший

Відблиск голок не лякає

В ньому глухий стук

Ця свідомість вже й не знає

Звідки смерті звук

Доля ? Ні ! Лиш медицина

Недолуга сука

Із жилавого й пружного

Що зробила лука

‘‘Це’’ шукало ідеали

В кожній своїй справі

Послизнулось у обіймах

У простенькій вправі

Світ віддячився йому

Ставши в гидку позу

Все звернув в сиру тюрму

У тюрму морозу

Долю не обманиш

Дві стеблинки очерету

Над струмочком надігнулись

Ніжно-ніжно, в сонечко

Злегка посміхнулись

Познайомились з собою

З місяцем й зірками

І з водицею стрімкою

Всіх торкнулись пелюстками

Хоч росли по різні боки

Розвела їх доля

Тяжкі дні окремо були

Яка ж їхня воля ?

Пелюсточки переплести

Відчай насолоди

Вже стебельця підростають

Кілька днів до згоди

Раптом вітер із дощем

Обірвав цю радість

І в струмку бурхлива річка

Скаженіла – злість…

Зламані дві долі стрімко

Понесло у море

Та лиш тут обнялися

В хвилі радість й горе

Сонечко над морем сходить

Десь пливуть стеблини

Разом в солі відмирають

Їх останні днини

Чисті іскорки душі

Привернув Христа увагу

Дивних думок перехресть

Мозок милої дитини

Це ж яка для неї честь

У нужденності немитій

Зіроньки душі пливуть

Серденько пізнань відкрити

Жилки межі усі рвуть

Доріг битих, перемитих

Кісточок чужих шляхів

Влились істинні пізнання

В свому часі Божих слів

Не гординю, а покору

Роки свої принесли

Відкриттям нових просторів

Простори світів несли

Бруд й терпіння надірвало

Свічки гарний пелюсток

Життя вогник відібрало

Він не згас, зробив лиш – скок

От куди ? У часі рішень

В душі руки занесуть

Божі миті й чистий розум

Іскорки туди й пливуть

Ієронім медицини

А усе, як виявилось

Набагато глибше

Потім буде там пробите

У свідомість…тихше, тихше !

Мольба, стогін, м’ясорубка

Хто б тут не мав мови

Це ймовірне в неймовірнім

І не крик розмови

У міждисковому ситі

В холоді й голодні теж

Просторі у крові згустків

Щось зжирає тіла меж

Допомога…звідки ? Руки

догори, - уже шматка

Хто не має, кістки вирвав

Диск алмазного катка

З коконів поверху зсуву

Цього сиплеться біда

З косами, щипцями, різне

Відгризає ця блоха

Очі з сіллю виїдає

У вухах гнилий тарган

І у гаморі скрипковий

Звук страшенний, балаган

Це не сон, це медицина

Це Чистилище земне

Хто не вірить – захворійте…!

І безплатно…! Ой пройме

Хоч щось – хоча б якось

Сльози ніжного кохання

Щезли, канули в роки

Думки, спалені у дири

Спокою сплели вінки

Десь далеко, в несвідомість

Слід могилки занесло

Вітром сірим, листям білим

Назавжди їх замело

Краплі слабості й надії

Нектар теплого добра

Усі мрії недоспілі

Що їх матінка дала

Щось змінилося у русі

Кольорових слів і снів

Тече річенька у руслі

Пересохлих давніх днів

Хай в бліде, усе ж – майбутнє

Горді колоски знання

Підгорілі й непотрібні

Та немає вороття !

Смужка чорна, смужка марна

Ніхто не приїде, ніхто не візьме

Замріяне тіло у квітах долини

Уже позапівніч, сніг ніччю мете

А ти зі сльозами і кроків світлини

Пройшлась по екватору списом змія

Ще скільки зробити, короткі всі днини

Тепер ти на шиї – зіркова стаття

Вагою в світах повернув до дитини

Різниця велика в цвітінні і цвілі

У дзеркалі стрімко зникає ім’я

Яка красота – оті залишки білі

Мистецтво беззубе й нещасна сім’я

З думкою і вірою

Глибина душі і світу

Гра безмежних променів

Господи, відкрий освіту

В задзеркалля коминів

Як іскристі, чисті сни

Через них провести

Без картання дні свої

Швидше в Тебе вплести

Є науки Твої садна

В розумі обличчі

Вводиш тут омани спокій

Ніби в часи звичні

Усі бачуть, що стлівають

Якось дивно білі

Дні знайомства в невідомість

Шаленіють звірі

Страшно ? Так ! Хто розуміє

Як в родину Твою

Не є просто об’єднатись

Легкою ходою

Надінька

Надя, Надінька, як сталось?

У тринадцять років знань

Думки щастя обірвались

Із сім’ї твоїх вигнань

Це дитятко від кохання

Ти принесла у світи

І домівка – психлікарня

Батьків рішення ! А ти ?

Ти звивалась, обірвала

Голос криком – поможи

Господи, я лиш кохала

Не хотіла впасти в сни

Кожен ранок хтось приходить

Психіатр, чи медсестра

Не зважаєш, що він робить

Від реалій утекла

Рік за роком у скоти

Записали твою стать

Психіатри – вбивці ! Сни

Вже дитячі не впіймать

Інколи іскринок блиск

Ще прорветься крізь туман

Крутиться землі цей диск

Може й ні, може й обман

Без межі – не королі

Не відбулась коронація

Цього короля

Розгубилась нація

Де її земля ?

Поїздом доїхати

Не можливо – довгий шлях

Літаком все облетіти

Ще мети він не досяг

Де ж межа, якщо нема

Чим же керувати ?

Де палаци короля

Будем будувати ?

І похнюплено пішов

Наводить порядок

Нації він не знайшов

В глибині душі загадок

Босх

Гей, друзяки мої з дурки

Може віршиком в очко

Ще зіграєм ? Ми ж придурки

В Україні живемо

Страшний суд – судилище

Господь звідси розпочне

Тут буде Чистилище

Ріки гнид сюди зведе

Чорне море – море змори

А над Кримом – решето

Знизу голок будуть гори

Ще й з гаками – помело

Над усім – кварцові лампи

Душі з гнилі очищати

Далі знову в море й рампи

Сотні років загорати

Й так до чистої сльози

Стогін – міліарди років

А так просто – чемно йти

По Землі свої сто кроків

Не вкради, не забери

Ну про що я, всі все знають

Господи, твої котли

Чую серцем - закипають

Штучні лиця - злі шляхи

Як же так, один момент

Людоньки, це ж я, ваш брат

Хвороблива неміч змила

Всіх, від горя вкритих врат

Штучні співчуття, усмішки

Бачив я лиш тижнів два

Боржнички хвалились грішми

Ще й в Святій Землі бува

Їздять цілі сім’ї їхні

Так, Бог робить ще дива

Діти мруть у них успішні

Де ж причини ?! Ех, дідва

Храм відвідуєш Господній

Молишся, у думках фальш

Гроші й гроші, в благородній

Позі, що ж буде тут дальш

Гріх в гріху – гординя сміху

Господу вклоняєшся

А над хворим злу утіху

Робиш, насміхаєшся

Людоньки, братайтеся

До нужденного прийдіть

Ще є час, покайтеся

Дух святий в собі знайдіть

Магія вічності

У небеснім дотику

Твоїм щось магічне

Не втопитись, все ввібрати

Просто злитись у космічне

Почуття – назавжди спокій

У тепло тут огорне

Щезнуть думки одинокі

Ти разом з усім - одне

Ось летиш у водоспаді

Плин листочка – тоже ти

Зіронька, чи у кометі

Й там присутність чистоти

У душі кругом торкнешся

Лиш не входь до одного

Входу, чим сюди вернешся

Будь лиш там, в Бога свого

Колоритом і словами

Вибухом вулкану

Цю не заспівати гаму

Духом благовії стану

Вибір

Вийшла зіронька по небу

Походить в цю ніченьку

Мрії спрагла переміни

Впала тінь у річеньку

Зупинилася на місці

А водичка вир несе

Річенько, з тобою хочу

Та тихесенько пливе

Подивилась кругом себе

Боже, нас є міліард

В собі місця я потреби

Тут не бачу, якийсь жарт

Кожен день туди – сюди

Як вона стогнала

Плач сухії сльози згуби

Взяла і упала

І розквітли небеса

В мить її падіння

‘‘Ось для чого я була

Це ж моє прозріння’’

Ще мить лише попелом

Вже зітліло тіло

Так буде, все Господом

Зроблено уміло

Вибирайте зіроньки

В чому є потреба

Хочете яскравості

Згорите із неба

‘‘ Glog ’’

Куплю ‘‘ Glog ’’ на тридцять куль

З глушником ? Не є потреба

Я тут є вже повний нуль

Та й народ не з неба

А так кожен пару – двійку

Бюрократів стрельне

Людоньки; За рік, за два

Шана буде вельми

Грошенята за всю працю

Завжди будуть вчасно

І носити будуть тацю

З печивом – як класно

Це ж вони, оті убогі

За людські страждання

В таких віллах, морди строгі

Як прийде прохання

Щоб дитятку грошей дати

Лиш на лікування

Що ви, що ви ! Де їх взяти ?

Яке ж все блювання

Блювотиння гнилі гниди

Скрізь по кабінетах

Лише гіркий гнів огиди

Зріє в душ тенетах

Пси ! Пора їх розривати

І по трошшшеньки, повільно

Кулі в харі ці впихати

Будем жити вільно

Просипаємся від сну

Квітів сад очищення

Вкриває цвітом душу

Фізичний біль свідомості

Терпіти в серці мушу

Друзяки мої і Пастух

Ледь бачив, посміхнулись

Тепер людина я…, на слух;

Лиш сили щось зігнулись

Ніченьки карати лихом

Перестаньте тіло

Спокій сну прикрийте тихо

У теплі, щоб тліло

А деньки ?! Хай трошки друзі

Вісточок нагнали

І пливе в щасливій смузі

Дух й пісні, що спали

Друзі мої, друзі милі

Як нас розкидала

Життя й думка однокрилі

Сила струнки рвала

У світах, та ми знайшлися

Хай в кіберпросторах

Бути разом не клялися

А тепер в розмовах

За такі часи зустрітись

Навіть цікавіше

Бог душі дає зігрітись

І життя миліше !