Дика голубка

Доля – доленька, голубка

Не шукав легкі шляхи

Все ж дігнала м’ясорубка

Кісток тріскають шпильки

В цьому місиві повстане

Щось серйозне, або гніт

Має стліти, швидко тане

У просторах нензний слід

Рознесе в усюди крайні

Легким помахом крила

Спогади душі останні

Тихим снігом укрива

Морозець прокрався нишком

Увесь стовбур обв’язав

Зникла сила хворим блиском

Кличе десь на свій причал

Клином йде ще стрій мурашок

На підшкірних полюсах

В мозку заколот із бляшок

Й спогад, згублений в трусах

Доленька все метром смика

Щось рахує, підбива

Моя – моя, а все ж дика

Що ж ти так мене звела