Марево

Такі тяжкі і сиві хмари

Притисли душу до землі

І здалося, що як ввійду в них

В мить згублюся у тій пітьмі.

І все ж цікавість завжди зверху

Над нерішучістю стає

Зробив лиш крок! О Боже що це ?

Над ними сонце виграє.

Такі вже форми чудернацькі

З тих хмарок зверху хтось зробив

Ось це гора, а це обличчя

А тут хтось ангела створив.

А це баранчик білосніжний

Повз мене тихо пропливав

Провів рукою ніжно-ніжно

От лихо ! Я лиш все зломав.

І скільки я зусиль приклав вже

Створити тут хоч щось своє

А зась ! Тихенько Бозя каже

Це тільки моє ! Це моє.