Пусте надбання

Знов змарнована тут днина…

Корабель пливе, мов сном.

П’єм обличчям до просторів

Досвід горя всім єством.

І ніхто не запитає,

Може хочемо зійти !

Блиснути в нових світах,

Бігти, бігти – утекти.

Від проблем старих і туги

За мрійливим промінцем,

Що згасає в сивих роках

Пустотілим гаманцем.

Мої саночки

Це тільки сон, глибокий сон !

А я уже злетів на трон !

Подумав, грішний, що скрізь був,

Що відчай смерті осягнув.

Не дав Господь… А може дав ?

Усе, що сталось, я шукав ?

Ішов шляхом десь підсвідомо,

Де дійсно було все знайомо.

Здавалось часто – тут я був !

І це вже було – лиш забув !

Я йду, топчусь в своїх слідах,

В давно минулого літах.

О, як же помилки минути,

Якщо тут йшов ? Всіх обманути !

Ось тут і Божа заковика :

Куди б не йшов, моя лиш пика

Червона в дзеркалі маячить,

Ну хоч накрий, щоби не бачить

Його малюнками бурди ?

Думки з’їзджають… Ви куди ..?

Я санки довбані знов пхаю

Життя свого. Куди ?- Не знаю.

Та кажуть люди, щоб кататись,

Ой як же треба їх напхатись.

Великдень

З Великоднем всіх вітаю,

Всім бажаю гарних свят !

Ви любіться, ви плодіться,

Щоб був гамір від малят.

І на землях наших рідних

Українець процвітав,

Із Христовим Воскресінням

У Світах усіх вітав.

День народження

В тілі моєму пронісся

Світанковий морозець.

Привідкрилось одне око..,

Це був сон, чи це…-‘‘капець’’.

Випливають з підземелля

Бульки спогадів страшних…

О ..! Відкрилось друге око..,

Мульки спогадів смішних.

Я плила у привітаннях,

Усе ж тридцять, як не як ..?

Перейшла за грань. Кохання

Залишило скрізь бардак.

Все болить. А це що ? Діти ?

Та це ж хто на мене так ..?

В моє свято ..? Куди бігти ?

Це відбиток чиїх срак ?

Ой , це ж я, у задзеркаллі !

Боже мій, яка краса !

Вже не юна, й ще не дама,

Все ж цікаво, з ким спала ?

Що ж, на завтра все розкажуть,

Кращі слова розкрадуть.

Буду мати нове ім’я,

На роботі…Ой, дадуть !

Сіроманчик

Поплили в минуле романси

Кохання палаючих сліз.

Роками трухлявіли шанси…

У спогади зайчик проліз.

Веселий він скаче між лунок,

Шукає для сміху причин.

Весни шалунець, що без думок,

Смішить старість згорблених спин.

Ой, Господи, ще б молодичку,

Якусь своїм тілом зігрів,

Та заєць узяв смішну звичку :

Регоче він так, аж зіпрів.

І це тільки з мрій обережних,

Я вже про реальність мовчу.

Хай лине життя в горизонтах безмежних,

І думками з ним полечу.

Сивий бісик

Ти зрозумій і вибач… Дійсно закохався,

Я утопився у очах її сумних.

В душі жорстокий ураган здійнявся,

Що серце рве від спогадів одних.

Там сміхом бісик за собою кличе,

В місця, де думки всі згортаються в клубок,

Який скотився, і так сильно в горлі тисне,

Що зара вибухне від спраги цей ковток.

Ти вибач зіронько, що я нею обпився,

Нехай це відблиск твій прекрасний у воді,

Та він молодший, я в роках згубився…

Я лиш схопив часи, де ми ще молоді.

Політ в невагомість

Ти стоїш на шпилі світу,

Швидкість простору б’є дух.

Вся безмежність хвиль Всесвіту

Ти нікчема – кричить вслух.

Так. На складці Гімалаїв

Ти пилинка, тихий писк,

Що несеться в зорях зграї,

Які крутить неба диск.

Подивись спочатку вгору –

Страшна відстань шоком ллє.

Благородство і покору

Родить в тобі, шалом б’є.

Руки – крила не літають,

Здійняв вітер гурт чудес.

Ти є тут, тебе вітають

Дивні ангели небес…

Сніг безтямному в обличчя

Ляпнув струмом, в пам’ять ввів

Кисню брак, згадав сторіччя,

Від безсилля в тілі – сів.

Швидкоплинні хвилі тиші

В цьому просторі вітрів.

Царство вічне гір знов кличе.

Та куди там…? Кволий спів.

Новітня історія

Гаряча пісня добрих жнив

Летить, лунає в Україні.

Метал в косі сльозою сплив

Від кількості, що мруть у зміні.

Уже не в пошуці – в жаху

Біду обняла смерть у вальсі.

Он, просить спокою в верху,

Втомились рученьки від праці.

А ми йдемо, не спинить нас

Руки дві лівих ескулапа,

Лиш звільним землю, тихий час

Настане тут, от буде срака.

Проект вже є, в часах – з піску –

У злеті видно Конче-Заспу.

Народе мій ! Тобі війну

Об’явив той, хто вийшов в касту.

Побриті морди, слизь медуз,

Таке смазливе пані-братство.

Ну що поробиш, воно – туз.

Самі для себе – депутатство.

Хоч сонце світить всім одне,

Пташки десь виють в верболозі,

Нехай цей жах весь Бог зітре,

Нехай живе лиш в каталозі.

Марні сподівання

Де страхи сумні проймають,

Скрізь без дозволу снують,

Гублять думки, вони знають,

У самітність біль несуть.

Ніби шкла шматки кохання

Ріжуть серденько вночі,

Страждань юності пізнання,

Стріл жагучих святі дні.

Спогад жадібно ми п’ємо

В часі марних сподівань,

На Амура мольбу ллємо –

Дай палких, гарячих знань.

Рік за роком – парус в морі

Вже за обрієм щеза.

Тихо погляд влився в зорі.

Вечір…Висохла сльоза.

Вовча зграя

Наступив тяжким черевиком

Київ рідний на гортань.

Народ зломлений скорився –

Це ж свої в них клянчуть дань.

Свій своєму – ворог лютий.

В якійсь впадині зника,

Увесь даток, що здобутий,

Тяжким днем робітника.

Чавить лихо, продихнути,

Вже й на слово сил нема.

Смут обсіли чорні мухи,

Чують смерть – іде лиха.

Не убили нас монголи,

В шмаття дерли москалі.

Пропаде народ в час змови.

От же сучі королі.

Найстрашніший вид убивства –

У безвихіднім куті.

Скільки в них до нас презирства

Це не влада – вовки злі.