* * *

Що ти зростив в собі – тюрму, а може – сад?

Цей парк за мурами – обридла домовина.

У днях за днем лезує погляд ця картина –

Здичавий, розрозкішний виноград.

Плоди, витухлі сонцями феєрій,

Ввібрали в наслідок прокляття гіркотинь

До чогось нового… Приріка самоти

 Прокручує по колу кілька серій.

Напризволяще опустили небо очі,

Чого чекати у державі смерті цій?

Он ще сад квітне в підмурівці молодій,

Щоб загубилася душа в цій сволоточі…