* * *

Душа моя, ти спрагла небесами,

У леті долом шмаття тягнеться крилом.

Сльоза, що висохла, палить обличчя мами,

Твоє ж життя летить обпеченим листком.

Час по утечі – чорний птах правдивий,

Здійнявся хмарами поміж земних дерзань.

Сліди й сліди кругом лягли людської сили,

Чи обезсилля тягне у глибоку твань?

Десь там, де впадемо у темній порожнечі,

Хтось тихо змовить, що шлях праведний пройшли.

Обличчя рідне покровителем предтечі

Відкриє стулки в преображені світи.