* * *

Чужі ті вулички, де бігали малими

Ніби й вітаються, та все ж не впізнають.

Вікна, як очі – смішні вилупки дитини

В китайськім скосі, що свого не признають.

Тут не можливо не всміхнутись клену,

Акації – куди ж Вас занесло.

Звертає час на скоротічну тему –

Як же багато із дитинства діб втекло.

Я сорок літ не нюхав цих бараків,

Вузьких проходів коридорів-дир.

Завод стоїть – людей присутність знаків

Все менше тут. Лиш кіт й не прибраний пустир.