Похилилася домівка

Хвилька йшла по бережку,

Тихо плелась між камінням.

Все погладить на шляху –

Ласки й ніжності сплетінням.

Раптом вітер втратив спокій.

Гамір й свист летить між скель.

Тишина в воді глибокій,

На поверхні шквал пустель.

Грізно б’ються вода й суша.

В сутінках - азарт страшний.

В вирі кола бруду, гуща ..,

Б’є стіною вал стрімкий.

Все у ньому – люд, хатини,

Озвірілий сміх чуми,

Що збирала в міх провини –

Людський гріх у сатани.

Ранок жахом вкрив картину,

Що відкрилася очам.

Хто ридав, хто бризкав слину ? –

Всім брехав екранний хам.

Щось в домівці нашій рідній

Все частіше чорна хмара ?

Це у помсті своєрідній

Є заслужена нам кара.