Напад

Природа застигла в ранковому шоці.

Зненацька цей напад, як лезо у боці

Розквітлій весні завдала ця доба.

Підступна прокинулась знову зима.

Як тіні, горбаті, забігали люди.

Розмови і сміх розчинились в нікуди.

Рослини у комі чекають від неба

Промінчика ніжного. Як його треба !

А так хочуть жити ці квіточки – діти,

Від страху тремтять, що аж хочеться вдіти

На них кожушок .., чи обняти усіх.

Не вистарчить духу для марних утіх.

Це вибір природний –  розумні розмови.

Травневі спустились морозу окови.

Віконце спітніле із жалем протер,

Бо я ще живий, від зими не помер.