Ми розставляєм куль–бабку в рядочки.
Легенький перетяг у спогади вліз –
Стирчать лиш обглодані вітром листочки,
Слова порозносив сумний компроміс.
І совість плаксива очиська солодкі
Додолу сховала. Пробач нас Господь,
Що жид трохи гавкне – вже памперси мокрі,
Така вже ляклива ота крайня плоть.
Малюєм пісюльки, складем пірамідку,
До рідного ледве – ой Боже прости,
Що ми його маєм, як йолоп сусідку,
Ціхутко – ціхонько. Слизькі, як глисти.
Думки й галюни – наш багаж по совєтах,
У трупнім бальзамі ідуть в мавзолей,
Де вічний єврей, що ще досі в газетах
Нам вказує шлях до глобальних ідей.
Немає коментарів:
Дописати коментар