Музика пливе

Зашклилися вікна дороги до Раю,

Прийом закінчився, звелись Небеса.

Отче ріднесенький, можна десь скраю

Приб’ється кораблик душі Тараса.

Широка, між клавіш, приблудою стала,

Витала в мелодіях різних шляхів.

Десь трохи пошлялась, загалом не впала,

Усе ж під поріг її Твій я привів.

Пусти нас розтанути в вічнім спокою,

В міжзоряну музу, в мелодію снів.

В тім часі зігнувся, та слухаю Твою

Святу, чисту музику праведних слів.

Куль – бабка

Ми розставляєм куль–бабку в рядочки.

Легенький перетяг у спогади вліз –

Стирчать лиш обглодані вітром листочки,

Слова порозносив сумний компроміс.

І совість плаксива очиська солодкі

Додолу сховала. Пробач нас Господь,

Що жид трохи гавкне – вже памперси мокрі,

Така вже ляклива ота крайня плоть.

Малюєм пісюльки, складем пірамідку,

До рідного ледве – ой Боже прости,

Що ми його маєм, як йолоп сусідку,

Ціхутко – ціхонько. Слизькі, як глисти.

Думки й галюни – наш багаж по совєтах,

У трупнім бальзамі ідуть в мавзолей,

Де вічний єврей, що ще досі в газетах

Нам вказує шлях до глобальних ідей.

Содом і Гоморра

Смирно й святково до церкви крокуєм.

Ми Богу підвладні, біду ми не чуєм.

Постійно сусіди щипають наш сад,

Усе розпрекрасно, візьміть нас ще в зад.

Розмова під Богом стидливо зникає,

Про мову Всевишню дві області дбає,

А ще двадцять дві прошошокали бал,

В якому танцює російський шакал.

Мечами різьбу у очах нарізає,

У мат солов’їну московський тикає.

Смердом свого газу канючить пердюк.

А нам, з волі Бога, підходить каюк ?

Чи може не так нам трактують слова,

І щастя лиш там, де міцна булава ?

Народе одумайся !!! Бидла ця суть !

Содом і Гоморру з москви нам несуть.

Хаос

Ця сцена – міф, земне усе примара,

Поміж галактик випадковий силует,

Де сам Господь ходив шляхами, але зараз

Люцифер травить всіх, святкує свій банкет.

Броню оділи на думки і на свідомість,

В швидких потоках розум ледве ловить мить.

Знаходим щось, але життя кладем натомість,

За щастя обраних, де совість давно спить.

Між черствих душ забава злочину триває,

Несемо торт святковий не до тих воріт.

Наш Бог терплячий, він ще трохи почекає,

А потім піде, ми ж продовжимо політ.

Розгублений злодій

Що породив я, що досі шукав,

Між кварцу, в шаленстві мелодій ?

Дійшов в пограниччя, стовбець обійняв,

Стою, як розгублений злодій.

Країна, хоч рідна, поклала кінець

На більшість мільйонів барвистих.

Я там, за горбком, теж чужий посланець,

Набрид вигляд морд їхніх кислих.

Наверх теж не кличуть, униз мо візьмуть ?

Не відаю, скільки брехати,

Що так в душі класно…? Свої лиш клюють

Думки. Щось все ж мушу казати.

Поплескав собі і себе по чолі,

А нюні із носа знов лізуть.

Народ весь щасливий, лиш я при землі.

Дай Боже ще шанс, дай репризу.